Історія

 

Історія становлення та розвитку інституту

Інститут цукрових буряків (із 2011 року – Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України) організовано 1 квітня 1922 року. Рішення про заснування однієї з перших після революції великих сільськогосподарських наукових установ, створених для розробки наукових і практичних питань селекції, приймалося на другому з'їзді селекціонерів України (1921 р.).

До щойно організованого інституту увійшли й чимало дослідно-селекційних станцій, пунктів, сортодільниць, які у своєму складі мали фітопатологів, ентомологів, мікологів, вірусологів, гербологів, інших фахівців. Відтак, за короткий час інститут став масштабною науковою установою, на плечі якої ліг значний обсяг досліджень з питань селекції та агротехніки вирощування цукрових буряків та інших сільськогосподарських культур.

У статусі НІС (Науковий інститут селекції) він проіснував до 1930 р. Із 1930 до 1934 року інститут іменувався Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості (УНІЦ). Він закладав стаціонарні досліди з метою вивчення системи бурякових сівозмін, обробітку ґрунту, застосування добрив під цукрові буряки й встановлення закономірностей їх дії на основних типах ґрунтів, визначення оптимального для тих часів співвідношення елементів живлення. У 1934-1945 рр. – ВНДІЦП (Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості). В період Другої світової війни основний склад науковців інституту був евакуйований до Киргизії, де продовжував науково-дослідні роботи, зберіг і розмножив основний генофонд культури, що дало змогу відразу після звільнення України від нацистів засіяти всі площі під цукровими буряками. З 1945 до 1992 р. – інститут функціонував як Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків (ВНІЦ), при якому був організований Селекційний центр ВНІЦ (1978 р.), прийнята Програма селекційних робіт на гетерозис (керівник – професор Балков І.Я.) і здійснена спеціалізація його селекційних установ та концентрація спільних зусиль на формуванні комбінаційно-цінних ліній О-типу, простих ЧС гібридів і багатонасінних запилювачів.

Біля витоків організації і становлення інституту стояли начальник Сортоводно-насінницького управління А.К. Запорожець, відомі вчені проф. В.В. Колкунов, який і був першим директором, академік Є.П. Вотчал, С.Л. Франкфурт, проф. М.К. Малюшицький, проф. О.О. Табенцький, проф. Г.А. Левитський, вчений секретар Вченого сільгоспкомітету України П.Є. Ярошевський. Інститут з часу свого заснування став провідним науково-дослідним центром в галузі буряківництва. З інститутом і науково-дослідними установами його мережі в різні роки була пов'язана наукова діяльність видних вчених, зокрема таких як академіки Є.П. Вотчал, А.І. Душечкін, О.І. Опарін, І.В. Якушкін, І.Ф. Бузанов, А.Л. Мазлумов, П.А. Власюк, В.Ф. Зубенко, М.В. Роїк; члени- кореспонденти Г.А. Левитський, Е.В. Зверозомб-Зубовський, В.П. Муравйов; Лауреати Ленінської премії О.К. Коломієць, О.В. Попов, Г.С. Мокан, М.Г. Бордонос, В.П. Зосимович; Лауреати Державних премій А.А. Горлач, В.М. Шевченко, А.С. Оканенко, О.Й. Петруха; Герої Соціалістичної праці М.В. Гнатенко, І.Т. Сергієнко; доктори наук М.І. Орловський, В.Ф. Савицький, М.О. Неговський, О.Ф. Гельмер, О.І. Федоров, О.В. Добротворцева, Н.Г. Гізбуллін, З.О. Пожар, Б.Я. Варшавський, Ю.А. Тонкаль, І.А. Геллер, І.Г. Рождественський, П.М. Шиян, О.Ф. Ушаков; кандидати наук С.Т. Бережко, М.А. Греков, Л.А. Барштейн, А.А. Зелінський,С.Я. Богачов, М.М. Мартинович, А.Ф. Одрехівський, М.К. П'ятківський, А.О. Сидоров, Т.І. Ареф'єв, А.А. Мусієнко, Я.П. Подтикан, О.Н. Мельничук та багато інших. Інститут очолювали В.В. Колкунов, М.М. Панасюк, А.С. Міщенко, І.Ф. Бузанов, В.Ф. Зубенко, а з 1993 року – М.В. Роїк.

Масштабні дослідження розгорнулися в інституті та його мережі зі створенням поліплоїдних, а точніше – анізоплоїдних гібридів у 60-70 рр. (М.О. Неговський, С.Т. Бережко, З.О. Болєлова, Л.М. Чемерис, М.С. Грицик, Г.М. Макогон). Пошуки завершилися створенням одного багатонасінного і шести однонасінних (одно- і багатонасінних) анізоплоїдів, що широко використовувались до середини 80-х років. Пік полігібридів прийшовся на 1978-1980 роки, коли вони висівалися на площі понад мільйон гектарів.

У 1992 р. ВНІЦ реорганізовано в Інститут цукрових буряків (ІЦБ УААН). Тоді ж з метою підвищення ефективності селекції в системі ІЦБ була розроблена програма "Бетаінтеркрос", що охоплює всі селекційні установи України з цукрових буряків, а також передбачає участь західних фірм у створенні спільних гібридів на ЧС основі. Ця робота в більш досконалому виді (програма «Бетаінтеркрос») триває й досі під керівництвом М.В. Роїка і О.Г. Куліка.

Необхідно відзначити академіка А.Л. Мазлумова, селекціонерів О.Ф. Гельмера, Б.М. Лебединського, професора В.П. Зосимовича (1899-1981 рр.), який безпосередньо селекційною роботою не займався, але увійшов в історію біологічної науки своїми глибокими дослідженнями з еволюції, систематики, міжвидової гібридизації і поліплоїдії цукрових буряків, О.І. Харечко-Савицьку і В.Ф. Савицького. Багато зробила для прогресу селекції буряків М.Г. Бордонос, яка однією з перших дійшла висновку про рецесивний характер роздільноплідності, виклала принципи селекції на однонасінність, і, незважаючи на гоніння з боку «лисенківців», доклала всіх зусиль для збереження й розвитку генетичних досліджень цукрових буряків в інституті. Подібна ж доля спіткала й ряд інших учених.

Багато добрих справ і на рахунку селекціонерів «другого й третього покоління» інституту та його мережі (В.Н. Булін, В.І. Власюк, М.С. Грицик, Л.Н. Дідик, О.Г. Кулік, О.К. Лободин, А.С. Лейбович, М.В. Роїк, В.О. Рибак та ін.), які прийняли естафету від Л.Л. Семполовського й робили все можливе, щоб примножити здобутки першопрохідців і вивести селекційно-генетичні дослідження на рівень сучасних знань.

В 2011 році, Інститут цукрових буряків реформовано в Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (далі – ІБКіЦБ НААН України) – який став провідним Науковим центром у галузі біоенергетичних культур і буряківництва.

Вже на 2011-2015 рр. ІБКіЦБ був визначений як головна наукова установа з виконання двох крупних наукових програм «Цукрові буряки» і «Біоенергетичні культури», та обґрунтована стратегія й тактика подальших фундаментальних і прикладних наукових досліджень і яка дозволяє вийти на новий рівень теоретичного обґрунтування шляхів одержання й переробки високоякісної біологічної сировини для виробництва рідкого і твердого палива та біогазу, забезпечити формування не лише філософії нового напряму, а й розробку конкретних рекомендацій щодо практичного виробництва альтернативних видів палива.

У 1971 році за успіхи, досягнуті в створенні і впровадженні у виробництво високопродуктивних сортів цукрових буряків і передової технології їх механізованого вирощування, Інститут було нагороджено найвищою на той час державною нагородою - орденом Леніна. Неодноразово відзначалася діяльність інституту й за часів незалежної України.

В залежності від напрямку науково-дослідної роботи і відомчої підпорядкованості Інститут міняв і свою назву:

  • - 1922-1930 - НІС (Науковий інститут селекції);
  • - 1930-1934 - УНІЦ (Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості);
  • - 1934-1945 - ВНДІЦП (Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості);
  • - 1945-1992 - ВНІЦ (Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків);
  • - 1992-2011 - ІЦБ  УААН (Інститут цукрових буряків);
  • - з 2011      - IБКiЦБ НААН України (Iнститут бioенергетичних культур i цукрових бурякiв).